Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.
Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)
«Люди, я Вас дуже прошу, не робіть кривди один одному…»
20.03.1912 р. – народився в селі Сулимові Жовківського повіту Львівської області
1919 р. – пішов до школи в селі Сулимові
1923 – 1931 рр. – навчався в Академічній гімназії у Львові
1931 р. – вступив до Львівського університету на відділ латинської і грецької мов
1932-1933 рр. – навчався у Перемишльській духовній семінарії
1933-1939 рр. – навчався в Богословській Академії в Римі
1936 р. – отримує піддияконські свячення з рук єпископа Олександра Стойка
1937 р. – отримує дияконські свячення з рук єпископа Олександра Євреїнова
03.04.1938 р. – висвячений на священика єп. Олександром Євреїновим
1939 р. – захистив докторат з теології
1939 р. – повернувся додому
1939 р. – призначений на сотрудника у село Лази біля Ярослава
грудень 1939р. – направлений у село Дмитровичі Мостиського району
1941 р. – переведений в село Болехівці біля Дрогобича
1943 р. – переведений у Добромиль
1945 р. – був учасником Добромильського деканального соборчика, не підписав православ’я
1950-1972 рр – працював бухгалтером дезінфекції у Львові
1946-1989 рр. – таємно відправляв богослужіння
23.11.1998 р. – помер
Отець Микола Царик: «Люди, я Вас дуже прошу, не робіть кривди один одному…»
- 20.03.1912 р. – народився в селі Сулимові Жовківського повіту Львівської області
- 1919 р. – пішов до школи в селі Сулимові
- 1923 – 1931 рр. – навчався в Академічній гімназії у Львові
- 1931 р. – вступив до Львівського університету на відділ латинської і грецької мов
- 1932-1933 рр. – навчався у Перемишльській Духовній семінарії
- 1933-1939 рр. – навчався в Богословській Академії в Римі
- 1936 р. – отримує піддияконські свячення з рук єпископа Олександра Стойка
- 1937 р. – отримує дияконські свячення з рук єпископа Олександра Євреїнова
- 03.04.1938 р. – висвячений на священика єп. Олександром Євреїновим
- 1939 р. – захистив докторат з теології
- 1939 р. – повернувся додому
- 1939 р. – призначений на сотрудника у село Лази біля Ярослава
- грудень 1939р. – направлений у село Дмитровичі Мостиського району
- 1941 р. – переведений в село Болехівці біля Дрогобича
- 1943 р. – переведений у Добромиль
- 1945 р. – був учасником Добромильського деканального соборчика, не підписав православ’я
- 1950-1972 рр – працював бухгалтером дезінфекції у Львові
- 1946-1989 рр. – таємно відправляв богослужіння
- 23.11.1998 р. – помер
Микола Царик народився в селі Сулимові Жовківського повіту Львівської області в багатодітній сім’ї рільників. Пішов до школи в рідному селі, а після закінчення школи склав вступний іспит до Академічної гімназії у Львові. В школі та гімназії вчився дуже добре. З гімназійного навчання отець Микола згадує: «З гімназії ще пам’ятаю, я дуже любив заходити до церкви помолитися. Наука починалася о 8 годині за польського часу, це нині 10 година. А літом, весною, то це вже досить пізно, - я приходив, служив до Служби Божої. Прийшов, помолився і пішов…»
Після складення матури, Микола Царик хотів вивчати теологію у Львівській семінарії, але оскільки село Сулимів належало до Перемишльської дієцезії, то потрібно було отримати спеціальний дозвіл на це, який Миколі не видали.
Після року навчання у Львівському університеті вступив до Перемишльської семінарії, а ще через рік поїхав до Рима, де вивчав теологію. Під час навчання в 1938 році був висвячений на священика. Після закінчення навчання отець захистив докторську дисертацію. Про це отець Царик розповідає в інтерв’ю: «Я студіював, більше спеціалізувався в моральній теології. Той професор був керівником монастиря отців редемптористів у Римі. І він стрінувся десь на гостині з нашим ректором отцем доктором Лабаєм Йосафатом і сказав, що мене знає, і просить його, щоб він попросив єпископа, щоб я після докторату теології міг ще зробити докторат з права».
У 1939 році приїхав на канікули додому, але повернутися на навчання вже не зміг, бо почалася Друга світова війна. Тоді і розпочалося душпастирське служіння отця Миколи. Спочатку його направили сотрудником у село Лази, незадовго – перевели у Дмитровичі, а потім – у Болехівці. Місцева влада у Дмитровичах ставилася до отця дуже вороже, робила спробу забрати його зі села, але парохіяни його захистили. Про це детальніше розповідає отець Микола: «Люди вже довідалися, збіглися… І окружили хату, і казали: “Ми Вас не пустимо звідси”. А вони чекали машиною, потім приїхали, а вже нарід не пускає їх… - “Батюшка, почему Ви не йдете?» Я кажу: “Я збираюся, йду, - нарід не пускає”. А вони зразу: “Пайдьомтє, підемо”. Кажу: “Добре, то я вже йду”. Прощаюся. А люди – в шум, у крик, мужчини всі. То вже було темно, а то крик. І вони тоді опам’яталися: “Батюшка, ви свободни, успокойте народ”». Пізніше накладали на отця Миколу дуже високі податки. Парохіяни допомагали отцю їх сплачувати.
Наступною парохією отця Миколи Царика було село Болехівці. Там отець пережив найважчі хвилини свого життя. Під кінець липня 1942 року в село прийшла страшна хвороба – дизентерія, потім – тиф. Отець пригадує, що одного дня він мав п’ять похоронів. Це була страшна картина: «Майже в кожній хаті були хворі. І я до всіх ходив. Учителі в школі, то мене просили: “Вже як єлеєм помазуєте, то вже не мажте пальцем, тільки візьміть ватою”. А я думаю, нехай діється Божа воля, що буде, то буде...» Бог вберіг отця від недуги.
Літом 1943 року отця призначають на парохію в Добромиль. «Тяжка була парохія: було місто Добромиль, потім село бувше Лядське, нині Селіноватка, потім Губичі. Губичі понад 6 кілометрів віддалене від міста. Навіть літом було тяжко. Але треба було працювати», - згадує про це отець Микола.
У 1945 році в Добромилі відбувся деканальний соборчик, на якому заплановано було перевести всіх священиків цього деканату на православ’я. На цей час уже отець Михайло Мельник підписав православ’я і ввійшов у так звану «Ініціативну групу» з переведення греко-католицьких парохій на православні. Отець Мельник також розповів, що його змусили написати заяву про перехід на православ’я, і що такий стан речей є кращим для нашої Церкви в цьому історичному періоді. Але багато священиків не підтримали цієї думки. Отець Микола Царик категорично відмовився: «Отже, я між іншим сказав: “Знаєте, прошу отців, ми слухали відозву і слова нашого отця декана. Але ми все-таки мусимо рахуватися з наукою Ісуса Христа. Ісус Христос сказав так: “Не ви мене вибрали, а я вас, і післав вас, щоб ви ішли і плід приносили, а плід ваш останеться з вами”. Значить, будете вчити і працювати. То, що будете працювати – нагороду будете мати від Бога, але і заслугу будете мати перед людьми. А в другім місці перегукується з тим, що святий апостол Павло казав: “Руку заскоро не клади на нікого, щоб ти не став учасником чужих гріхів”».
Після цього повернувся в рідне село. У часи підпілля УГКЦ отець Микола відправляв таємно. Впродовж 1950-1972 рр. працював бухгалтером у відділі дезінфекції Залізничного та Ленінського районів Львова. Зазнавав частих переслідувань з боку органів влади. Про один із «візитів» до нього представників КГБ отець розповідає: «Він вимагав, щоби піти з ними працювати. А я сказав: “Я на таке ніколи не піду. Казав нам Ісус Христос, давав власті, казав: дав нам хрест, кропило і кадило. І нам більше не потрібно. А вам дав другу власть, то ви вже своєю властю грайте…” – “Ми вам дамо власть…” Я кажу: “Я того не хочу, я маю вже свою власть. Мені того не потрібно…” – “Ми вам нічого не скажемо заяв писати. Тільки дамо, щоби ви нам перекладали з латинської мови на українську, чи з грецької, чи з якоїсь другої, бо Ви мови знаєте”…»
Крім праці отець Микола сповняв душпастирські обов’язки. Літургії відправляв вдома, згодом, коли просили парохіяни того чи іншого храму, то їздив і по селах. Розказує, що людей було кожного разу по-різному: «Не раз було багато, не раз і співали. Тільки я просив, щоб не дуже голосно: співати співайте, але не так, щоб було аж на вулицю чути. Щоб вони собі співали, бо люди хочуть молитися…»
У період підпілля отець контактував з іншими греко-католицькими підпільними священиками, зустрічався з владикою Василем Величковським, Володимиром Стернюком...
У 1960-х рр. їздив до Києва, щоб впорядкувати могилу єпископа Йосафата Коциловського, зустрічався із сестрами Покровського православного монастиря, які допомагали єпископу Коциловському в час ув’язненя. Сестри розповіли отцю про останні дні життя владики, про його поховання. Спільними зусиллями отця Миколи Царика і сестер встановили на його могилі хрест.
Після легалізації УГКЦ в 1989 році отець Микола Царик продовжував священиче служіння.
Підготувала Лідія Губич
© Všechna práva vycházejí z práv projektu: A project of the living history “Memory of Fortitude”
Příbeh pamětníka v rámci projektu A project of the living history “Memory of Fortitude” (Iryna Kolomyyets)