Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Петер Гергелі Peter Gergeli (* 1951)

• народився 29 листопада 1951 року в м. Виноградів Закарпатської області Української РСР

• навчався у середній школі № 3 м. Виноградова з угорською мовою викладання

• у 1968 році вступив на механіко-математичний факультет Ленінградського державного університету ім. А. Жданова

• у юності був учасником закарпатських вокально-інструментальних ансамблів, зокрема рок-гурту «Ерідан»

• у 1970–1972 роках проходив строкову службу в радянській армії

• у 1973–1978 роках навчався у Львівській консерваторії (кафедра теорії та композиції); підвищував кваліфікацію у Єреванській консерваторії, проходив стажування у Москві

• у 1992 році був учасником третього Всесвітнього конгресу угорців у Будапешті

• у 1984–1992 роках — викладач у Львівській консерваторії на кафедрі композиції

• працював військовим перекладачем у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, займається технічним перекладом з початку 1990-х років

• брав активну участь у формуванні спільноти угорців у Львові на початку 1990-х; один із засновників Товариства культури львівських угорців

• продовжує активну громадську діяльність як один із очільників угорської спільноти Львова

Батьки записали Петера Гергелі словаком, щоб уникнути дискримінації за етнічною ознакою у вже радянському Закарпатті, де за їхнього життя влада змінювалася вчетверте. Попри це йому вдалося зберегти свою угорську ідентичність. У перші роки української незалежності він брав участь у створенні Товариства культури львівських угорців, а у 1993 році, під час світового конгресу угорців, звернувся до українців від імені всього свого народу із закликом до миру та взаємодопомоги, коли між народами колишньої Югославії тривав збройний конфлікт. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну пан Петер прийняв рішення залишатися в Україні й далі будувати мости між українцями і угорцями.

«Якби в деталях це розповідати, тут вийде цілий роман»: родинна історія 

Петер Антонович (Анталович) Гергелі народився 29 листопада 1951 року в місті Виноградів, яке до входження Закарпаття до складу радянської України називалося Севлюш і було центром Угочанського комітату Угорського королівства. Через особливості розташування Закарпаття виникало багато транскордонних зв’язків всередині родин, «бо на такому малому п’ятачку стільки держав; не так багато таких точок в Європі, де це можна побачити». Не стала винятком і родина пана Петера. Предок по батьковій лінії — турецький воєначальник, який, перейшовши під протекцію угорського короля, отримав в Угорському королівстві дворянське звання і одружився там з місцевою жінкою. А предки по материній лінії походили з угорськомовної частини Словаччини і носили прізвище Давідко. Дід по материній лінії Гесак Гросс був адвокатом і, маючи єврейське походження, загинув у концентраційному таборі Дахау в 1944 році. 

Батьки Петера Гергелі, познайомившись в Ужгородському музичному училищі, вирішили будувати своє життя у Виноградові, хоч були з інших частин Закарпаття. Мама — Юдіта Гросс — стала однією зі співзасновниць місцевої музичної школи, яку очолювала з 1948 року до народження сина. Батько ж, маючи фах скрипаля, викладав там само. Професії батьків формували захоплення сина музикою, яке згодом приведе і його самого до музичної кар’єри. 

«Як вам моя українська?»

Петер Гергелі навчався у середній школі № 3 м. Виноградова, де був надзвичайно сильний викладацький склад. «Переді мною в моїй школі стояли автори тих книжок, за якими ми вчилися». Це була угорська школа, де російську мову вивчали фактично як іноземну, а такого предмету, як українська мова, взагалі не було. Вдома теж говорили угорською, тому для хлопця «української взагалі не існувало, навіть в оточенні». 

Попри те що як мова навчання і повсякденного спілкування Петера Гергелі формувала угорська, він, як і його мама, був записаний не угорцем, а словаком. На цей крок батьки пішли, щоб уникнути дискримінації за національною ознакою в регіоні, який нещодавно став частиною Радянського Союзу і де процеси радянізації включали, зокрема, й репресивну політику проти місцевого угорського населення. 

Вдома відкрито обговорювали політичні події, в тому числі Угорську революцію 1956-го та Празьку весну 1968-го. «Я був надто малий, щоб бути небезпечним, і при мені йшли ці розмови всі, тому я в деталях пам’ятаю практично все». 

Навчання, музика, армія і знову музика

У дитинстві пан Петер мав слабке здоров’я і так тяжко хворів, що одного разу лікар навіть завчасно виписав йому свідоцтво про смерть. Шляхом до порятунку стало активне заняття спортом. І саме цей фактор зіграв вирішальну роль при вступі до вишу. У 1968 році, закінчивши школу, він подав документи до Ленінградського державного університету ім. А. Жданова на механіко-математичний факультет. Відразу вступити не вдалося — не вистачило одного конкурсного бала. Але комісія запропонувала одне додаткове місце для того абітурієнта, який зможе брати активну участь у самодіяльності чи демонструвати хороші спортивні результати. Ним і став Петер Гергелі.

У той час він грав в одному із перших рок-гуртів Закарпаття — ВІА «Ерідан». Тож, щоб навчання не заважало музиці, перевівся на заочну форму. Однак не встиг закінчити університет — був призваний до радянського війська. Протягом 1970–1972 років проходив строкову військову службу на посаді механіка з обслуговування електронного обладнання винищувачів. Керував самодіяльністю, бо це давало певні переваги для солдата.

Після повернення додому, у 1973 році вступив до Львівської державної консерваторії ім. Миколи Лисенка (тепер Львівська національна музична академія ім. Миколи Лисенка), де навчався на кафедрі теорії і композиції. Згодом закінчив факультет підвищення кваліфікації в Єревані й повернувся працювати до Львівської консерваторії, де викладав композицію та низку теоретичних дисциплін з 1978 по 1992 рік.

Проявив себе і як перекладач. Ще під час навчання в консерваторії на прохання викладача переклав монографію про історію джазу. Згодом, вже у роки незалежності, займався перекладом видання «Церковне конституційне право». Працював також військовим перекладачем у Національній академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, технічним перекладачем і викладачем угорської мови. 

Політична діяльність і постріл на дунайській набережній

На початку 1990-х років Петер Гергелі активно долучався і до політичного життя. Мав дружні відносини із В’ячеславом Чорноволом. У 1990 році Львівська обласна рада народних депутатів, очолювана Чорноволом, організувала Комітет громадянської згоди. Це був непублічний орган, який консолідував демократичні сили Львівщини і мав «за всяку ціну зберегти в Україні паростки новонародженої демократії» в умовах, коли хід демократизаційних процесів у Радянському Союзі опинився під загрозою. До складу Комітету увійшов і пан Петер. 

Врешті, він проявив себе не лише в українському русі. У 1992 році в Будапешті було проведено третій Всесвітній конгрес угорців, на який запросили і пана Петера. Паралельно розгорталися трагічні події на Балканах, які супроводжували розпад Югославії. Він розумів, що необдумані дії частини учасників конгресу можуть призвести до участі угорців у війні в Югославії. А тому постарався сформулювати питання, винесене на голосування, так, щоб цього вдалося уникнути. Через це на пана Петера було здійснено замах. У той вечір він врятувався, бо, на щастя, поруч з’явилися люди і вбивці не вдалося вистрілити більше ніж один раз.

Ще одна яскрава подія згаданого конгресу — написання листа до всіх українців. Паралельно із угорським конгресом працював конгрес українців у Києві. Пан Петер був ініціатором та одним із авторів офіційного листа від імені всіх угорців світу до всіх українців із пропозиціями миру, дружби та взаємодопомоги. 

Як формувалася угорська спільнота у Львові

Говорячи про відносини угорців та українців, обов’язково потрібно згадувати про діяльність угорської спільноти на західноукраїнських теренах. На думку пана Петера, та чисельність угорців, яка була вказана за результатами перепису, проведеного в часи Брежнєва, — некоректна. Адже багато людей просто не вказували свою справжню етнічну належність. За його власними оцінками, у Львові початку 1990-х років проживало приблизно три тисячі угорців. Але лише «десь десята частина цього настільки відчуває свою причетність або не хоче втрачати свою причетність, що іде, шукає, знаходить і записує себе до якоїсь організації». Ще менше людей беруть активну участь у різноманітних подіях національної громади чи самі їх організовують. 

Угорці, що живуть у Львові, — «абсолютно різношерстна публіка». Проте, за словами пана Петера, переважна більшість належить до наукових кіл, а тому їм легко вдається порозумітися. Офіційно ж угорську спільноту у Львові було зареєстровано у 1994 році. Все розпочалося в 51-й аудиторії консерваторії, де викладав пан Петер. Туди прийшов Йожеф Шкотняр із пропозицією утворити спільноту. «Це була така хвиля, що всі почали ніби дихати і зрозуміли, що кисню більше, ніж можна на це зреагувати. І намагалися кудись себе подіти». Спочатку збиралися у школі, але згодом почали шукати місце, де можна було б обговорювати справи без шкільного гармидеру. Таким місцем стала майстерня відомого художника Маріона Йожефа Ілку. 

З часом спільнота ставала все більшою. А після офіційної реєстрації розпочалася плідна співпраця вже з організаціями та департаментами органів місцевого самоврядування, завдяки якій представники спільноти активно брали участь у культурному житті міста. Також вони долучалися до написання історичних розвідок, щоби сприяти видимості угорського минулого краю. 

«Не було питань, через які ми не могли б порозумітися»

До відновлення незалежності України угорська спільнота поставилася позитивно, адже її представники розуміли, що тільки в таких умовах вони матимуть шанс на власну організацію. За словами пана Петера, сьогодні, у 2024 році, в Угорщині та Україні спостерігається суттєвий вплив популістів, а в таких умовах політикам вдається легко маніпулювати суспільними настроями. «Але ж ми, розуміючи все це, бо тут ми не просто хлопці з вулиці, не дозволяємо, щоб відбувалися речі, які би нас на щось спровокували непотрібне», — каже пан Петер. 

Він підкреслює, що не варто сприймати угорців, зокрема й українських, як об’єкт власності «святого Орбана», адже вони, проживаючи тут, на власній шкірі відчувають, що відбувається. І в них «всередині, крім люті, немає нічого». 

Угорська спільнота настільки добре інтегрована в український контекст, що відзначає як українські, так і угорські свята. Іноді відзначають ювілеї Угорської революції 1956 року. На подіях спільноти звучать гімни обох народів. 

Петер Гергелі ідентифікує себе як політичного українця: «Політично, я, наприклад, стовідсотковий, мені сказали якось раз в партбюро: ви поводитеся як український національний буржуа». Що ж до майбутнього угорської спільноти в Україні, то вважає це питання складним. Не в останню чергу через просування офіційним Будапештом наративів російської пропаганди. Проте щиро сподівається, що вислови одіозних політичних діячів не завадять хорошим добросусідським відносинам між українцями та угорцями.