Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Альона Каравай Alona Karavai (* 1982)

• народилася 30 грудня 1982 року в селищі Миколаївка Словʼянського району Донецької області

• у 1999–2004 роках навчалась на факультеті романо-германської філології у Донецькому національному університеті

• у 2004 році брала участь у демонстраціях на підтримку Помаранчевої революції в Донецьку

• у 2004–2007 роках викладала німецьку мову в Донецькому національному технічному університеті

• у 2008–2011 роках стажувалась у Берліні в міжнародних проєктах організації «MitOst», повʼязаних з політичною освітою і культурною діяльністю

• 2008 року разом з Ольгою Дятел заснувала в Івано-Франківську обʼєднання «Інша освіта», яке створює альтернативні навчальні стратегії

• у 2011–2013 роках працювала в центрі сучасного мистецтва «Ізоляція» в Донецьку

• навесні 2014 року спостерігала захоплення Донецька і Краматорська бойовиками «ДНР»

• у 2015 році співзаснувала проєкт-резиденцію «Хата-Майстерня»

• 2017 року переїхала до Івано-Франківська, де співзаснувала агенцію «proto produkciia» та мистецький простір «Асортиментна кімната»

• у червні 2023 року співзаснувала видання «post impreza», що фокусується на локальному мистецькому та культурному житті Івано-Франківська та регіону

Альона Каравай — активістка, кураторка, культурна менеджерка та засновниця українських проєктів, спрямованих, зокрема, на політичну та холістичну освіту в Україні. Її історія про те, як одна людина може вплинути на культуру країни.

Українське село і російськомовне місто

Альона Каравай народилась 30 грудня 1982 року в селищі Миколаївка Донецької області. Кілька поколінь родини її матері Галини Калмикової мешкали в селищі Райгородок Донецької області. Родина батька ж походить з Білорусі й переїхала до України в пошуках роботи, коли батькові було шість років.

У Райгородку, вдома у бабусі Таїсії, частково і минуло дитинство пані Альони. День народження бабусі припадав на переддень Різдва за Юліанським календарем, 6 січня, і обидва свята збирали велику родину разом. Зі своїми двоюрідними і троюрідними братами та сестрами Альона Каравай «носила вечерку» до хрещених батьків, колядувала у сусідських будинках. 

У 1989 році батьки переїхали з гуртожитку в Кіровоградській області в квартиру в Краматорську, бо закінчився термін їхнього відпрацювання в залізничному технікумі, а Альона Каравай того року пішла до школи. Це був період переорієнтації, коли вже не приймали в піонери, але ще були жовтенята. Навчання у школі велося російською мовою. 

Бабуся і родина з Райгородка розмовляли українською чи суржиком, батьки асимілювались із російськомовним містом. Пізніше мати поділилася з дочкою, що думала: у місті вона мусить говорити російською, бо цього від неї очікує суспільство.

У школі здебільшого навчались діти працівників заводів. Альона Каравай любила історію та мови, цікавість до яких у ній виховав батько. Вже у старших класах вчителька української мови ділилася з учнями різними книгами. Серед них були діаспорні видання, які, імовірно, потрапили до неї ще за часів Радянського Союзу. Зараз Альону Каравай дивує, що тоді в Краматорську їй до рук потрапила книжка Павла Загребельного, видана в Канаді. 

На виборах 1991 року батьки піднесено вболівали за Вʼячеслава Чорновола — кандидата у президенти, який пройшов через радянські табори за інакодумство. Вони вірили, що таке майбутнє найкраще для їхньої доньки.

«Стало зрозуміло, хто на чиєму боці»

У 16 років Альона Каравай вступила на факультет романо-германської філології у Донецькому національному університеті. Факультет виявився престижним, одногрупники були відчутно заможнішими (і більшість — дівчата). Проте різниця в соціально-економічному статусі не перешкоджала дружньому спілкуванню, а навпаки відчувалася для дівчини як різноманіття. Середовище і викладання тут, так само, як і в школі, було російськомовним. 

Від початку Помаранчевої революції проти фальсифікації результатів президентських виборів 2004 року Альона Каравай брала участь у демонстраціях у Донецьку. Вона згадує про цей період як про такий, коли вперше «стало зрозуміло, хто на чиєму боці». Прихильники революції позначали себе помаранчевими стрічками. Свою пані Альона звʼязала сама.Вона була переконана, що «бути на боці Помаранчевої революції — це бути проти олігархічної хамської системи, яка існувала».

Спочатку дівчина була членкинею студентського самоврядування. Але невдовзі помітила, що його використовують у цілях «Партії регіонів», і перестала долучатися до його діяльності. Паралельно розвивалось її мистецьке життя. Вона долучилася до студентського аматорського театру, разом з яким організовувала Міжнародний театральний фестиваль протягом трьох років. Це захоплення сприяло налагодженню звʼязків із львівською і київською театральними спільнотами.

Бути прозорою

Донецьк у спогадах Альони Каравай — це місто, яке перевіряє на стійкість і виховує характер. Середовище налаштовувало на те, щоб казати правду і відстоювати свою точку зору, бути прозорою. 

Протягом трьох років після закінчення університету пані Альона викладала німецьку мову в Донецькому національному технічному університеті. Після її курсу студентам-інженерам вдавалося їздити на стажування в німецький «Siemens», тож університетське керівництво, помітивши такі високі результати, не перешкоджало ініціативності молодої викладачки. 

У співпраці з донецькою громадською організацією пані Альона створювала справжнє, незаангажоване студентське самоврядування. У цей час індивідуальні проєкти все більше формували її шлях. За кілька років її діяльність охоплювала виключно культурні проєкти та менеджмент, активізм і політичну освіту.

«Я завжди розуміла, що повернусь»

У 2008-2011 роках Альона Каравай мешкала у Німеччині й проходила оплачуване стажування в «MitOst» — організації, яка займається мережуванням активістів Європи, Центральної Азії та Південного Кавказу. Там брала участь у проєктах, повʼязаних з політичною освітою і культурною діяльністю. Вона та її колеги вирішили адаптувати міжнародний досвід неформальної громадянської освіти для України. Так у 2008 році в Івано-Франківську зародилося неформальне об’єднання, яке згодом отримало назву «Інша освіта».

У 2011 році пані Альоні запропонували працювати в неприбутковій платформі мистецьких ініціатив «Ізоляція» в Донецьку, координувати та організовувати проєкти і події. Вона погодилась. Між мистецьким життям «Ізоляції» та середовищем Донецька відчувалося стійке ідейне розмежування, вони ніби існували в паралельних реальностях. У той час траплялися акції представників з 2005 року забороненої в Україні організації «Донецька республіка», яка пропагувала проросійські сепаратистські настрої. Вони чатували під дверима будівлі фонду. 

«Часом таке було враження, що, коли ми в “Ізоляції”, ми ніби на такому своєму острівочку. І тут нібито все ок, але ми плаваємо в океані, і в цьому океані плавають, не знаю, якщо не акули, то щось відбувається, чого ми не знаємо. І це просто острів, а навколо тебе якісь такі дуже темні води, і дуже незрозуміло, що в цих водах», — згадує пані Альона.

«Я бачила, як починають захоплюватись державні установи»

Події Революції гідності застали Альону Каравай в Єгипті. Це була робоча подорож з німецькими партнерами, в якій менеджерка мала можливість поділитися досвідом створення проєктів, націлених на політичну освіту. У лютому, почувши про розстріли протестувальників на Майдані, вона вирішила якомога швидше повертатись додому. Дорога вела через Київ, в якому Альону Каравай зустріли квіти на вшануванні памʼяті Небесної сотні. У рідних їй Донецьку і Краматорську ситуація загострювалась. Маргінальні групи, яких підтримували кадрові російські військові, почали захоплювати державні установи, міську раду, відділки міліції. 

Після розголосу про псевдореферендум з визнання так званої державної самостійності «Донецької Народної Республіки», Альона Каравай зробила нелегкий вибір їхати з рідного краю. Забравши найнеобхідніші речі, узявши з собою маленьку доньку і двох подруг, вона рушила у бік Запоріжжя до родичів. Пані Альону попередили, що, можливо, її імʼя є у російських списках на перевірку, бо роком раніше разом з низкою членів громадських організацій Донецька вона підписала лист на підтримку євроінтеграційного курсу України. Дорога з окупованої території тривала десять годин. Попри відчуття небезпеки, автівку не зупинили на жодному з блокпостів. 

«Тому що хата тут»

У серпні 2015 року Альона Каравай знову поїхала до Німеччини працювати в «MitOst», і знову ненадовго. Розгортання збройної російської агресії проти України змінило ставлення до своєї ідентичності багатьох українців. Для Альони Каравай було важливо, виїхавши за кордон, не називати себе біженкою. І так само не називати себе внутрішньо переміщеною особою, коли у 2016 році почала облаштовувати своє та доньчине життя в Івано-Франківську. Проте це непроговорення досвіду постраждалих від першої хвилі війни, який вона переживала, певною мірою маргіналізувало пережите. А жінка мімікрувала під своє середовище настільки, що навіть учасники спільноти могли не знати її справжньої історії.

Нові можливості за межами рідної Донеччини органічно вплітались у її шлях, і інколи пані Альоні здається, що вона народилася зі знанням про те, як жити у цій непостійності. Поки вона була в Берліні, де працювала у проєкті Міністерства закордонних справ, присвяченому підтримці активізму і політичної освіти в Україні, на Франківщині почалося створення проєкту-резиденції «Хата-Майстерня». 

Поживши «на два міста» недовгий час, Альона Каравай повністю облаштувалась у Франківську. І це місто стало її домом, «тому що хата тут» з її великим середовищем однодумців. У 2018 році вони разом створили простір «Асортиментна кімната» для показу різних форм сучасного мистецтва. У тому ж році команда «Іншої освіти» допомогла організувати фестиваль «Porto Franko». Згодом вони почали співпрацювати з фракцією електронної музики «Detali» і під час пандемії коронавірусу, 2020 року, долучились до створення фестивалю «Plan».

Діяльність під час повномасштабного вторгнення

Попри те, що Альона Каравай зовсім не вірила у можливість великої війни, початок повномасштабного вторгнення її не налякав, вона одразу стала на облік у ТЦК (Територіальний центр комплектування). Разом зі своїми франківськими колегами вони «видумували, чим ще можемо бути корисні» і «не скидували швидкість до серпня»: фандрайзили, вивозили колекції художніх робіт за кордон, відкрили двері резиденції «Хати-Майстерні» для всіх, кому вона була потрібна. І дуже сподівались на швидке припинення воєнних дій.

У червні 2023 року Альона Каравай співзаснувала франківське видання «post impreza», що фокусується на локальному мистецькому та культурному житті Івано-Франківська та регіону. У 2025 році пані Альона продовжує жити і працювати в Івано-Франківську, з яким змогла вибудувати «вже більш здорові і більш прагматичні стосунки».