Následující text není historickou studií. Jedná se o převyprávění pamětníkových životních osudů na základě jeho vzpomínek zaznamenaných v rozhovoru. Vyprávění zpracovali externí spolupracovníci Paměti národa. V některých případech jsou při zpracování medailonu využity materiály zpřístupněné Archivem bezpečnostních složek (ABS), Státními okresními archivy (SOA), Národním archivem (NA), či jinými institucemi. Užíváme je pouze jako doplněk pamětníkova svědectví. Citované strany svazků jsou uloženy v sekci Dodatečné materiály.

Pokud máte k textu připomínky nebo jej chcete doplnit, kontaktujte prosím šéfredaktora Paměti národa. (michal.smid@ustrcr.cz)

Микола Щербина Mykola Shcherbyna (* 1977)

• народився 12 квітня 1977 року у Львові (Україна)

• у 1983–1993 роках навчався у середній школі № 52 м. Львова з поглибленим вивченням математики

• 1993 року вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка (ЛНУ) на факультет прикладної математики та інформатики

• 1993 року зайняв третє місце на Всеукраїнській олімпіаді з інформатики, пізніше разом з двома іншими переможцями олімпіади працював в аутсорсинговій компанії

• у 1995-му став переможцем конкурсу від Фонду Джорджа Сороса за успіхи в навчанні та науці

• 1998 року закінчив ЛНУ, вступив до аспірантури

• 1998–1999 — створював вебсайти міжнародних заходів, що проводились в Україні («Щит миру-98», саміт Президентів країн Східної та Центральної Європи)

• 2004 року брав участь в акціях Помаранчевої революції у Львові, створював «фотожаби»

• у 2013 році був учасником Революції гідности у Львові та Києві

• з 2014-го допомагав підрозділам ЗСУ як волонтер-одинак

• 2022 року сприяв евакуації науковця Юрія Ющенка з окупованого Бердянська

• у 2023 році готує відкриття Музею комп’ютерних технологій у Львові при ЛНУ на основі власної колекції

Микола Щербина — талановитий інженер, волонтер-одинак і куратор львівського Музею комп’ютерних технологій, в основі експозиції якого особиста колекція пана Миколи. Незважаючи на війну, відкриття музею, що «буде однією з родзинок Львова», заплановано на 2023 рік. 

«Ми вживали і російську, і українську»

Микола Юрійович Щербина народився 12 квітня 1977 року у Львові в родині науковців, кандидатів фізико-математичних наук. Батько, Юрій Миколайович Щербина, — професор кафедри дискретного аналізу та інтелектуальних систем Львівського національного університету імені Івана Франка (ЛНУ). Мати, Наталія Миколаївна Щербина (уроджена Лавренчук), — старша наукова співробітниця Інституту прикладних проблем механіки і математики. 

Сім’я Щербин була двомовною. «Нічого дивного нема — по лінії батька ми з Дніпропетровщини, зросійщений край. Хоча добре пам’ятаю в дитинстві, як дід співав українські пісні. <…> По маминій — з Волині». Родина матері наприкінці 30-х років XX століття зазнала політичних репресій унаслідок розкуркулення радянською владою. «Прадід мій був заарештований, посаджений в тюрму. І коли в 1941 році радянські війська відступали, то <…> в’язні у Луцьку були розстріляні всі. В тому числі мій прадід». 

«Старші класи припали на дуже цікаві часи»

1983 року пан Микола вступив до школи з поглибленим вивченням математики (тепер — Ліцей № 52 Львівської міської ради). «Школа російськомовна була донедавна. І ходив туди тому, що батько працював в університеті, який зовсім недалеко знаходиться. Йому було зручно так ходити». 

Педагогічний склад школи був дуже неоднорідним. Поруч із Борисом Григоровичем Орачем, видатним педагогом, математиком та дослідником єврейської історії, працювали викладачі, які поширювали «наративи, співзвучні з пропагандою російською». Зокрема у старших класах виникали конфлікти з викладачкою історії, яка називала Миколу Щербину бандерівцем за те, що він читав твори Ореста Субтельного й Миколи Аркаса та вступав із нею в дискусії.

«З точки зору українських націоналістів я був пасивною людиною»

У старших класах пан Микола не брав активної участі у політичних акціях. «Ближче до 1991 року я пам’ятаю доволі багато мітингів, демонстрацій біля Оперного театру <…>  Символіка українська, значки, прапорці синьо-жовті». 

Предметом його зацікавленості тоді стали комп’ютери й обчислювальна техніка. «Це були цікаві роки. З’являлися домашні комп’ютери в однокласників <…> Мали ці комп’ютери, програмували мовою Basic. Зацікавили ці технології, хотілось з комп’ютерами, з програмуванням зв’язати свою кар’єру».

«Не можу 90-ті якось погано згадувати»

1993 року Микола Щербина вступив на факультет прикладної математики та інформатики ЛНУ. Того ж року взяв участь у Всеукраїнській олімпіаді з інформатики, де посів третє місце. І вже за рік разом із двома іншими призерами тієї олімпіади пан Микола почав працювати в американській компанії, «яка займалась аутсорсингом на той момент. Унікальна доволі ситуація. Таких одиниці були». Ранній початок кар’єри Миколи Щербини спровокувала недосконалість університетської освіти. «Виявилось, що ця університетська освіта або якісь речі розповідає, які… я не бачив дуже сильно їх застосування практичного. Або, якщо якісь речі потрібні, цікаві, які мають застосування, то виходило так, що я десь за рік перед тим, як їх починали викладати, вже це знав». 

Робота в іноземній компанії та премія у розмірі 650 доларів США за успіхи в навчанні та науці від Фонду Джорджа Сороса дозволили суттєво покращити якість життя. 

«До того часу харчувався “Мівіною”, картопля, якісь консерви рибні. Не мала сім’я науковців такого достатку. Але з певного моменту вдалося мені на краще перейти».

Між наукою та практикою

Після закінчення університету пан Микола вступив до аспірантури, але наукова кар’єра не склалась через фінансові причини — в аспірантурі не платили стипендію. Щоби підтримувати звичний спосіб життя, Микола Щербина працював у компаніях, знаходив замовлення з програмування, розробляв вебсайти. «<…> у 1998 році були навчання на Яворівському полігоні. “Щит миру-98”. Я робив вебсайт тих військових навчань. Доволі унікальна історія. Я не знаю, чи ще якісь інші навчання мали вебсайт». 

Кампанія протестів «Україна без Кучми», спрямована на відставку тодішнього президента України, не зачепила пана Миколу, хоча його колеги брали в акціях активну участь. «У мене співпало, що треба було шукати проекти, як заробляти. Я дуже в то не вникав. Не дуже бачив в діяльності цього президента великого негативу».  

За рік до початку протестів Микола Щербина робив сайт шостого саміту Президентів країн Центральної Європи, що проходив у Львові, і спостерігав за подією з пресцентру. «Леонід Данилович там був приймаючою стороною. Президенти європейських гарних країн: Чехія, Словакія [Словаччина], Словенія, із Австрії… відповідно рівень Україна мала міжнародний <…>. А вже потім якісь речі відбулись». 

Каталізатор протестних настроїв

Однією з вагомих причин участі Миколи Щербини в революції 2004 року стала ймовірність того, що Президентом України можуть незаконно обрати людину з двома судимостями.Відтак пан Микола брав активну участь у львівських протестах та створював політичні карикатури за допомогою графічних редакторів — «фотожаби», які швидко набули популярності. 

Після перемоги Помаранчевої революції та оголошення президентом Віктора Ющенка, Микола Щербина повернувся до звичного життя. Але складна соціально-політична ситуація в Україні, спровокована діями все ж обраного 2010 року президентом Віктора Януковича, ще більше радикалізувала погляди пана Миколи. Тому події Революції гідности спонукали його до рішучих дій. Розуміючи, що «революція виграється в столиці», він одного разу поїхав на київський Майдан, але основну частину зими 2013–2014 років провів у Львові. «Були чутки, що сюди їдуть ці… “беркутів” перекидають. У мене був позашляховик. Машина <…> швелерами обварена, серйозна. Я був готовий просто давити тих мєнтів <…> Розігнався і… Був дуже розлючений, страшно». 

«Потім почалась війна» 

Для Миколи Щербини війна з Російською Федерацією почалась 2014 року. Уже влітку, після анексії Криму та початку бойових дій у Луганській та Донецькій областях, він став волонтером. «Я допомагав прикордонникам. Мостиський загін, львівський. Їх перекинули туди, на схід, як боєздатні та ідеологічно правильно орієнтовані одиниці. Зокрема, під Сартаною біля Маріуполя були». 

Робота в ІТ давала фінансову можливість допомагати підрозділам напряму. «Я можу зробити — я робив, передавав». Вдячні прикордонники відзначили пана Миколу грамотою і надіслали прапор. Окрім того, Микола Щербина надавав адресну допомогу бійцям: купував необхідне обладнання та екіпірування.

Музей комп’ютерних технологій

Шкільна зацікавленість першими домашніми компʼютерами, яка привела пана Миколу в ІТ, у середині 2000-х років переросла в бажання зібрати колекцію обчислювальної техніки кінця ХХ століття. «Згадав, що у мене десь монітор від того комп’ютера, коли я був школярем, зберігся <…> були статті, реклами, які західні комп’ютери на той час були. Не дуже для нас доступні Atari, Commodore. Стало цікаво, а що люди в ті часи, як вони працювали, як було». Виявилось, що можна купити і відлагодити цікаві зразки. 2016 року, коли колекція перестала вміщатись на відведених їй стелажах, пан Микола вирішив, що «має бути музей». Головною проблемою стала відсутність приміщення. І поки 2018 року проректор ЛНУ не запропонував створювати музей при університеті, Микола Щербина демонстрував окремі експонати своєї колекції на профільних конференціях та фестивалях: IT Arena, de:coded та інших. 

«Не дивлячись на війну, готуємо до відкриття» 

Музей для пана Миколи був соціальним проєктом, тому він радо пристав на пропозицію проректора ЛНУ будувати музей в університеті, зайнявши простір у підвалі наукової бібліотеки. Але те приміщення потребувало значних підготовчих робіт і фінансових вкладень.

Крім підготовки приміщення, тривала наукова робота з дослідження історії становлення українських комп’ютерних технологій, «бо перший континентальний комп’ютер в Європі був створений у Києві. Це МЕСМ, або українською МЕОМ. Після нього був створений комп’ютер “Київ”, маловідомий з певних історичних причин». Микола Щербина вирішив відтворити модель легендарного українського комп’ютера, який став першою у світі універсальною машиною. Фрагменти коду знайшов у книзі видатної української науковиці в галузі кібернетики, програмістки та винахідниці Катерини Ющенко, а програму, яка імітувала роботу «Києва» на сучасному компʼютері, написали студентки Українського католицького університету.

Мій вибір — бути тут 

Микола Щербина усвідомлював невідворотність повномасштабного вторгнення російських військ на територію України задовго до початку гарячої фази війни. «Я мав можливість з тим розумінням покинути Україну задовго до того. Міг, умовно, в Румунію переїхати і працювати на того ж замовника, на якого працював». Але, за словами пана Миколи, він є людиною «не до еміграції». Тому залишається в Україні, готує відкриття музею і продовжує допомагати ЗСУ.  «Ми маємо перемогти. Перемогти, відбудувати Україну. Тільки так».