Cестра Маркія (Марія) Башинська

«Так, весь час ми слухали Службу Божу з Ватикану, і там були науки вечором. - Чи вважалося вислухання Служби Божої з Ватикану, що це сповняло недільні чи святочні обов’язки віруючих греко-католиків? - То так правдиво, як би ми були на Службі Божій. Свячення було води, свячення пасок по радіо, і свячення зілля на Успення – все по радіо. Приміром, воду ставила я коло радіо, там святили, а тут була свячена… І навіть зілля по радіо святили, а потім я свяченою водою покропила вже тут, то Марусин як святив, то говорив, що це від чарів, від укусів, від усіх хворіб то дуже помагає. Дуже помагає то зілля, в мене воно все мусить бути».

« - То Ви ходили в римо-католицький костел? - Так, нам можна було. І римо-католицький священик хоронив наших сестер, і до хворих, я сама з ним їздила по хворих: там хворі вмирають, чи там… Тут, на другій вулиці, старенький чоловік хворий, і жінка хвора, а жінка вже вмираюча майже – треба священика. Просила, то він пішов, посповідав її, і того її чоловіка, і там ще прийшла сусідка була хвора, і ще посходилися. Кількох їх посповідав, потім ще до однієї пішов, яка також уже негодна була йти. І та жінка за пару днів померла. Він прийшов, похоронив. Тільки вона померла, її чоловік вже на ноги не вставав, як подивився, що жінка вже померла, і за 10 днів він помер, і його похоронив. Так що той римо-католицький священик дуже добре відносився до наших людей, і по-українськи говорив, і по-українськи в кустирі (авт. костел) “Отче наш” відмовив. Раз співали по-польськи, а другий раз по-українськи, проповідь казав по-польськи і по-українськи, щоби люди розуміли. Дуже гарно відносився до наших, а поляки на нього такі недобрі були, чого він говорить по-українськи».

«- Коли прийшли рускі, вони закрили цей ваш монастир, ваш будинок? У вас щось забрали, конфіскували? - Все конфіскували. Військо зайняло там, де діти були і де була бурса, а ми – в тому домі, де сестри. - Там зробили казарми з того? - Так. А тут, де сестри, то вони так сказали: “Хочете – прийміть прати білля”. Бо пральню ми мали, спеціальну пральню – в котлі варили. Ну, та й ми вже прийняли і прали. Що мали робити? - Так. Ми у своїм домі мешкали і прали. Сестра одна приймала то, а на городі… А там, де був інтернат, зробили сушилку з того дому, там сушили, там палилося. А як була погода, шнури були, в нас сад гарний був, і в саду шнури… - А багато тих військових було? Чоловік 50, 100, чи менше? - Та більше було. То, напевно, було до 500 сорочок. Постіль рідше давали. - Але то не щодня 100, то так якось поетапно? - Раз у тиждень. І вони нам…Води не було, то вони воду нам носили зі студні (авт. криниця) - А до вашої настоятельки вони претензій ніяких не мали? - Ні, ніяких претензій. В нас було 4 сестри, що ми прали, а старенька вже настоятелька, то вона вдома, і ще друга сестра така, то вони їсти зварили, в хаті були. То вони нічого: спокійно можете собі жити. І в каплиці ми молилися, ще наша каплиця була»

«Одного разу розказували нам: було три сестри там, у тюрмі, їх дуже переслідували за то, що вони молилися. І той наставник, що над ними був, то він страшне – щоб вони вже перестали, нехай не моляться. І ще їм сказали підписати православ’я. – Такого не буде! І взяли їх по одній, вже в кожну кімнату, тримали там по кілька днів. І вони таки – ні, свого трималися. Тоді сказали так: “Буде мороз 60 градусів, вийдете на мороз і там позамерзаєте”. Одного разу було 60 градусів морозу. Воєнні були повбирані в ті кожухи, у валянки такі биті, шапки мали. А їх ведуть босих у сорочках на площу, і сказали всім тюремникам вийти подивитися, як будуть ті монашки замерзати. Всі тюремники повиходили дивитися. І собаки коло них були, три собаки. Вони казали, що за півгодини вони позамерзають… Поклякали всі три і моляться, вервицю відмовляють, моляться всі три. Півгодини минуло, а вони не замерзають, як клячали, і вголос моляться, всі три моляться. Тоді пустили на них ті собаки, щоб їх собаки жерли. Собаки летіли дуже скоро, прилетіли коло тих сестер, поклалися до ніг і хвостами б’ють по снігу і нічого їм не зробили злого, лише ластилися коло тих сестер. Всі бачать, що собаки їм нічого злого не роблять, всі ті тюремники зачали співати: “Тебе Бога хвалимо”. Як заспівали всі тюремники, а ті тоді кажуть до сестер: “Ідіть в свою камеру”. Вони пішли і їм вже більше не перешкоджали, і вони вже там молилися з людьми, скільки хотіли».