А що таке бути собою? Це якщо ти українець, то говори українською. Для того, щоб бути собою я мусів переконувати в таборі, що я не Николай, а Микола. Казали: «Та какая разниця?». Я Микола! І вона мусіли це писати, навіть ті всі видання, які в Москві виходили, то дисидент Микола через таку пузате «и». Микола Горбань, як виправляє Николай, ну какая… Я Микола! І ім’я своє відстоював. А сьогодні ми маєш: Даш, Паш, Гріш, Маш та що це таке? Ми діти байстрюків. Бо якби ти мав батька, якби ти вчив мову, то дитина б знала, що вона їде у свою столицю і вона повинна бути українцем, а не «как все», «какая разница» . Нічого, ми відродимося! Нація… Ще були гірші часи, я сидів у першому класі із хлопчиком, а на другий день його немає. Приїхало НКВД і вивезли до Сибіру їх. Сотнями сімей вивозили з України, розстрілювали, он у Львові інтелігенцію всю в тюрмах порозстрілювали, але десь появилася ті люди,вони ... Якщо нації важко, то вже я цитую із Горбаля,я вже так десь сказав, то Бог посилає потрібних людей. Я не знаю як міг взятися Світличний в однокімнатній квартирі, це людина із Луганщини, на кордоні з Росією, в якого в однокімнатній квартині формувалося те, що потім буде названо, потім буде названо «шістдесятництвом». Це Ліна Костенко, або, наприклад, Семикіна художниця російськомовна, вони всі зрусифиновані були, попавши в орбіту Івана Світличного вони стали українцями, Алла Горська, Алла Горська відкрилася, вона ж спортивних родин і вона відкрила для себе українство і КГБ не знало, що з нею робити. Вони мусіли її вбити. Ви знаєте, то коли нації важко, то Бог посилає потрібних людей. Так само Світличного, все це формувалося, в однокімнатній квартирі Світличного. Іван Дзюба, який потім напише «Інтернаціоналізм…», Василь Стус, Ліна Костенко, Алла, цю Семикіну, Людмилу Семикіну, вона художниця. Він каже: «Людо, та, що, та стань модельєром». І вона переодягає весь Київ і ходить в цих свитах українських. Вона шиє з того шинельного сукна з національними узорами, і вона потім каже: «Мені раптом хотілося і усіх наших жінок витрясти з куфайок і одягнути в княжий одяг». Це Світличний її зробив такою. Галина Севрук русифіковану − це він з неї зробив кераміка того що.. Я вже не кажу, що Василь Стус казав, що моє вусате сонечко. Що коли, коли в 65-му арештувати Світличного, то вони тут кінотеатрі на презентації фільму цього Параджанова там підняти всіх . Так що появився… Я дякую Богу, що я попав разом і Світличним їсти балан. Я називаю себе поетом, але поезію і поетів відкрив мені Ігор Калинець. Але ж треба було попасти туди до нього раз. Так що я щасливий, я дякую Богу, що дав мені цю дорогу і вся моя боротьба− це не власна боротьба, а це як каже Гузар: «Зберегти себе самого, своє "Я"». Я відстояв своє їм’я. Можливо, колись випаде вам нагода бути там... там є стенд, я виставив конверт, щоб показати географію, де я був, в Мордовії, і всі вони написані «Україна». Що це таке?Що це за виклик такий. Бо не було, було УРСР. УРСР це не була держава, УРСР – це був адміністративний поділ, бо як ділилися: республіки, області, райони, міста або держава була Советский Союз. Держав не було як таких. А я пишу «Україна», всі конверти української мовою «Україна» написано. Це такий невеличкий виклик, але він залишився, він є. Відстоюймо себе, залишаймося самим собою, і це буде, і для цього великий подвиг. Очевидно, ми вже тих всіх, хто жив, став зрусифікований, знесилений, вже з цим нічого не зробиш, але їхні діти пробудяться. Пробудяться, вибухне! Той закон третього покоління: то, що не придавали значення діди, до чого були байдужі батьки, то конче хочуть знати онуки. У нас прекрасну землю дав нам Бог, прекрасну. Ми маємо винятковий чорнозем, у нас багатющі надра, у нас все є для того, щоб бути багатими, але треба стати самим собою. Для цього потрібен час. Для цього я і хотів зустрітися з тим КГБістом, щоб написати книгу, хто був зацікавлений, що ми один українець дивися вороже на другого. Треба часу трошки, але все у нас буде добре, у нас прекрасна молодь. Я кажу, колись 40 чоловік тримали в страсі імперії. Очевидно, що нас всіх арештували, членів Гельсінської Групи, але група. Так і називали «групка людей», як (??)казав, і казав Стус Василь. От, але я часом думаю,що було б якби Україна не мала Шевченка? От нема Шевченка. Та ви знаєте, що я його Панько Куліш як його колега казав, що це Україна це так по сільському, а то Малоросія. І вони вже всі писали « Малоросія». Збирали фольклор Малоросії, ходили тут. Ну що зробиш? А тут раптом селянин-кріпак.