Mykola Kostyshyn Микола Костишин

* 1941

  • "Саме болюче завжди було, як мама завжди повідала, як на Україні ябка ростуть, грушки ростуть, но… а там того нема. І мене завжди то вразило, я поїхав на Україну, но - “Буду ябка їсти, буду огірки...”, знаєте, як то дитина, знаєте. І завжди я був... з тою боллю я приїхав сюди на ті ябка, на тії грушки."

  • "Тілько я ше пам’ятаю, знаєте... Моя сестра - Люба, вона мала рочок. І нема дитини! А там тії медсьостри були. Вона дуже ладная дитинка була. І медсестри її забиралию Як ми но вийшли з камери і зара якось її забирали і там. А мама кричить: “Люби нема! Дитини нема!” То я шукав за тою сестрою, а там такий підвал був, пам’ятаю... Боженько... В тому підвалі я залетів, но, а там сі не світить, і чую: “Ой, ой, ой” - били когось... іздівались. Ой. А світла не було, там якась їдна лямпочка так горіла, так о. І я в ноги звідтам. А ми жили, так би, на другому поверсі, на тій Пелтевній. І коли наробили зарухи, “та тут” - кажуть - “лікарі” - каже - “медсьостри, лікарі” - каже, забрали до себе в кабінет ту дівчинку, ну ту мою сестру і вертали її. Постояно в неї була біда, вона дуже ладна була, знаєте, як то жінки - дитина ладна, та й взяли на руки, і до себе в кабінет брали. Ото тово я пам’ятаю."

  • "То поставили пулемьот, пам’ятаю, як нині, на порозі. Двух солдат поставили, щоб вже з хати ми не могли вийти. Ми не могли вже з хати вийти, ні шо забирати з собою. Каже: “Вас будуть переселяти” - заявив, той, що нас вивозив. Ну і ше пам’ятаю, як він списував ну, чия корова, чи то бабина корова чи то наша, чи то кінь наш. А баба, що там вже старенька була. То мама, якось нечайно, заділа те чорнила, ну, що вони макали перше, авторучок не було, те чорнило і писали. Він мав таку папку велику, грубу, шось там було написано. Мама якось заділа і те чорнило виляла, і то йому всьо заляло, знаєте. Як він крив на маму, знаєте, каже: “Я тя виселю” - каже - “в Сибир, где белые медведи” - каже - “сожрут тебя”. То я запам’ятав. І так то. І, що я ще хтів казати? Ну і то, шо в хаті, як нас вивозили, то шо в хаті, ну там сорочку чи споднічки во, шо там дуже було тако, не було нічо, то можна було забрати, з собою. А вже з-за хату, вже як вкрочив в хату, вже не можна ніц було взяти. То вони туво описували, то мама записала корову, каже: “То корова бабина”, ну то ніби мамина була, а записала ту во, каже, ніби то мама моєї мами, ну на бабу записала: коня, корову, пацєта були та кури, кріль, ну та всьо було, шо буду казати. То записала, каже: “То не моє, то бабине”. Він так записав. А як ми то, як му там порозливали, там ше видно другі фамілії були, як то мама йому заляла тим чорнилом ті документи."

  • Celé nahrávky
  • 1

    Malekhiv, UA, 03.07.2021

    (audio)
    délka: 02:04:08
    nahrávka pořízena v rámci projektu Lost Childhood
Celé nahrávky jsou k dispozici pouze pro přihlášené uživatele.

Трудова книжка на пам‘ять про Сибір

Микола Костишин 2021
Микола Костишин 2021
zdroj: Natáčení

Микола Костишин народився 17 грудня 1941 р. на хуторі Ферналівка, що біля с. Муроване у Львівській області (околиці м. Львова) в селянській сім’ї. Старша сестра Стефа була зв’язковою УПА, а тітка Катерина Щупач - бійчинею. Сім’ю Костишин: батька Василя, мати Марію (з дому Щупач) та їх п’ятеро дітей: Стефанію, 1934 р.н., Романа, 1937 р.н., Миколу, 1941 р.н., Мирона, 1946 р.н. та Любу, 1949 р.н. виселили осінню 1950 р. Спочатку сім‘я перебувала у пересильній тюрмі №25 на вул. Пелтевній (тепер пр. В. Чорновола). Після цього вони були транспортовані у поселення Тіміров та Шора, в Хакаській автономній республіці, Красноярського краю, РРФСР. Там Микола Костишин закінчив школу та знайшов першу роботу - „принят рабочим ІІІ разряда в Юлинсикий изыскательский отряд ин-та „Сибирцветметпроект“. Пізніше працював на комбінатах та фабриках у регіоні. В 1962 р. в Україну повернулися батьки та сестри, а Микола разом з братом залишилися ще заробити грошей для того, щоб сім‘я могла прожити ще деякий час в Україні без роботи, адже без прописки, „не хотіли прийняти навіть у колгосп“. В 1964 р. Микола Костишин разом з братом повернулися додому. Невдовзі його призвали до армії, де він служив у радіотехнічних військах, які були пов‘язані з Варшавським договором. Після демобілізації в 1967 р. підписав зобов‘язання про нерозголошення інформації та невиїзд. Проживає у с. Малехів разом з дружиною.