- А батько крім цього, що він працював, виконував свої священицькі обов’язки?
Обов'язково. Оце я вам хотіла сказали. Це є центральна лінія в моєї сім'ї. Бо воно віддзеркалювало на все, що ми робили. Чи я гобелени ткала, чи мій брат був викладачем у медінституті, чи той грав на скрипці, чи сестра фармацевт. Усе від того починалося. То був основний моральний стержень. І ми були армія співпраці батька.
Як у нас був обшук, то кожен знав, що він має робити. Заходить 12 людей, тупають. То брат знав, що він має добігти до вікна і через шнурок спустити всі плівки, закрити вікно. Мама знала, що в нас є таємна табуретка і там є всі зошити, що тато навчає семінаристів підпільних і мама сідала на ту табуретку, а вони все навколо шукали і не знаходили. Так шо кожен із нас знав, що робити і що говорити.
– А в Сибірі міг хрестити дитину?
Так, на Сибірі в нашій хатинці правились Літургії. І до нас приходив отець Смаль. Приходив професор Бойко, приходив Заболотніков і приходила бабушка Шварц. Я Пам'ятаю молитвенник того старообрядця – чорний і пам’ятаю, як він був відкритий і пам’ятаю, як там було написано – руская католическая церков. Оце я запам’ятала єдине…
Бабушка Шварц - була така німка, із рум’янцями і з кошичком... все приходила, а в кошичку вона носила тістечка. Тому ми так любили, як бабушка Шварц приходила.
І там правилась Літургія. До причастя кожен хрестився по-своєму як міг, але то було колосальні хвилини радості. І тато все говорив проповідь: як ми були підлітками, то ми на то не звертали уваги, а прийшов час, коли я ці слова почула. Я почула, як тато після проповіді все казав: ви побачите, як ця імперія розвалиться. І ви побачите, як наша церква стане во славії. І побачите, як ворог буде поганьблений. Ото були останні слова після Літургії. То на Сибірі, то було в будиночку. А тато правив і на пеньку в лісі, і як в тюрмах оркестр їздив у рами, то ...Тато і азбуку морзе освоїв, естонську мову освоїв і часто по трубі стукали-сповідали, через унітаз, через парашу вверх -вниз. Сповіді були винахідливі та неймовірні. І на Сибірі були такі випадки, знаєте, як помер старий священик, а все село втратило духовний центр, а не могло зупинитись, як ми без Бога - і тоді ставили стілець, а на нього епітрофіль священика, який лишився клякали і пред ним сповідались.