Ну, колядували на Різдвяні свята, приходили до себе в гості. На Великодень гаївками бавилися, о, гурмою збігали на центральну площу, на центральну площу над Амуром, і там бавилися гаївками. Місцеві населення дивилися на нас, цікаво було бачити, як ми відбуваємо гаївки. Багато, в Хабаровску багато оказується появлялося українців, яких виселили набагато раніше. А ше за перших совєтів яких виселили. Признавалися, приставали до нас, так шо було дуже цікаво на с… святкові дні.
М.Т. Діставали інформацію з Заходу і переповідали тим юнакам і юначкам переповідали, шо вже готовиться, готовиться девізії, це наступ на Радянський Союз. Шоб зберігалися, не давали себе можливості агітувати в радянське військо.
З.Г. Угу. А як ви отримували інформації з Заходу?
М.Т. То вже підпільним способом, був зв’язок, оцей Володимир діставав інформацію, і він передавав мені і Василеві, і ми вже тою інформацією користувалися, а юнаки і юначки були поділені на гуртки, не більше 3-5 чоловік. Так шо себе групи не всі знали. І не всі групи мене знали, але я знав: за плечами було тих порядка п’ятдесят чоловік. І ні… про ні кого, нікого із-за нас не було арештовано. Ото я маю на… не маю на совісті ніч… а… ніякі арешти молодиків.
Пізно вечером, майже вночі, стук, стукіт в двері, батько чи мама, мама відкрила двері, майор пограничник, показав докУменти на виселення, зайшов з солдатами в хату, сказав, шо буде обшук і шоб ми збиралися, бо на нас є докУменти на виселення в Сибір. Ну і таяк солдати зайшли зі зброєю, мусіли підчинитися тому всьому. І при обшуку там гроші американські найшли, оказалося, шо той майор-пограничник була надзвичайно свідома і культурна людина. Коли перевезли нас на ці… на Замарстинівську тюрму, Замарстинівську тюрму, через пару днів він підійшов, викликав маму і віддав гроші, віддав дорогоцінності, ланцюжки золоті і так дальше, каже, может вам это понадобится, где будете жить, заставив швейну машину розібрати і забрати з собою, то мама потім користувалася нею, на виселці швейною машиною.
В 39 році досить бурно, досить шумно, а пізніше, після 17 вересня почалися арешти, почалися висилки на Сибір, тюрми і так далі. То населення було шоковане, після зустрічі 17 серпня. Перший раз я радянську владу стрінув в Гусакові, то було там на канікулах, і на танках їхали в то містечко, в село в’їхали радянські танкісти. Жиди, а в скобках євреї, надзвичайно були раді їм, з ними на танках їздили, до 1 вересня, якраз коли хоронили старшого брата Богдана, він помер перш… в кінці серпня, і першого серпня… першого вересня його хоронили. Так шо 39 рік дістав таку пам’ятку, як похорони брата, в’їзд танків на Гусаків, радянських танків, а пізніше поча… почалися репресії.
то 39 рік, якраз за два місяці до початку війни… Шептицький принимав дітей з дитячого садочка на вулиці Руській, там де церква… є… вхід з подвір’я в садочок. До того там була дочка Люба, тоєсть Юля в ц… в тому садочку, батьки її розмістили… я мушу [незрозуміло: 00:19:04]. І там між дітьми знаходжуся і я на тій знимці, брат і сестра [сміється], якраз дали ше нам так розміститися, шо ми влізли якраз, лиця наші проглядають. Так шо то 39 рік, Шептицький.
З.Г. А ви пам’ятаєте ту зустріч з Шептицьким?
М.Т. Пам’ятаю.
З.Г. Розкажіть.
М.Т. В садочку значить нас привели туди… ну ви Юра церкву тепер знаєте? Не доходячи до самої церкви, справа є сад-город, от тово, на тоді саді якраз ми прийшли, на цьому на візку привезли Шептицького, тому шо він був параліжований, якщо ви знаєте, він був параліжований, а то ш… параліч його піймав, коли він був на виселці в 14-18 році, коли почалася Перша світова війна, таяк він греко-католик був, його рОсійська влада не признавала, і таяк він відстоював український народ, Шептицький… і виселили на… виселка відбулася на Урал. А вже в 18 році назад він вернувся, коли розпалася радян… цей… царська Росія. От. Значить… прийшов до нас, поздоровався з нами, поблагословив нас дітей [рипить крісло] і почалися розмови. Ну суть розмови за сімдесять років не пам'ятається [сміється], ну ми були дуже раді тій знимці.
Тарас Максимович народився 11 листопада 1928 року у Львові.
У 1935 році Тарас Максимович йде до першого класу української “Рідної школи”. За час шкільного навчання він змінив чотири школи.
Під час Другої світової війни сім’я Максимовичів проживала у Львові.
У 1945 році Тарас Максимович починає займатися громадською діяльністю, за яка його й арештовують, проте - відпускають.
З 1947 по 1950 рр. - Тарас Максимович навчався на механічному факультеті Львівської політехніки.
У 1950 році всю сім’ю Максимовичів ув’язнюють та відправляють у спепоселення Чіпалі Хабаровського краю. Тарас Максимович пробув там до 1959 року, і повернувся до Львова, де живе й нині.
В 1998 році Тараса Максимовича було реабілітовано.
