тато був ковалем, і коли… вот… хотілось би трохи про батьків… в 39-му, коли прийшли, як казали тоді і зараз совєти, тато служив в польській армії, в уланах був, тут під Кременцем, в Біла Криниці, там були польські казарми, він був класним верх… вершником і його взяли навіть на перепоховання в Кракові [рипить крісло]… бачите, як з пам’яті…
Хтось з присутніх: Пілсудського.
Г.Р. Пілсудського. Він був… я все хотіла взнати і думаю: ну там десь в архівах повинні бути ті знімки, що він там, бо то ж не всіх… шо таке українець на перепохованні Пілсудського. Настільки він був… і мав він приймати участь в тій війні німецько-польській, проте щось там якась в нього травма, і його заставили… заставили, щоб він підготував коней на зміну, а товариші поїхали, і він не встиг ту зміну їм підготувати, бо їх вже розбили німці. Улани йшли на конях проти танків німецьких. Він був свідком, як втікала польська влада через вот Білу Криницю на Румунію, він їх всіх бачив. То… то вот що я хотіла сказати, такий, знаєте, варіант. І тому він вже не приймав участь в тій війні і взагалі вже як такої Польщі і не стало як держави, вже була під німцями, він переодягнувся в таку… в парадну форму, коня взяв гарного і поїхав от по тій трасі Кременець – Дубно, добре, що його зустріли люди, які сказали: вже йдуть совєтскі танки, і якщо вони побачать в польському когось, то вже він додому не доїде. І тому він все то все скинув і, як то кажуть, лісами добрався до хати.