Мені дали другу катєгорію, минуя третю. Для жінки… От жінки скільки в заводі працювали, їм давали третю катєгорію тільки перед виходом на пенсію. А я прийшла... І мене сразу. Мій начальник, хоть, вірнєє, не начальник, а там був руководітєль, який давав мені оцю роботу. Він взяв мої чєртєжи. Пішов до главного конструктора і сказав: «Ось... Женщіна, яка робе». Це вопщє пєрва катєгорія такі чєртєжи робе. Я вже збирала прокатний стан, повністю вичерчувала все — не окремі деталі. Вже общі чєртєжи, фундамент — все. І мені тоді дали одразу, минуя третю, другу категорію.
Це ж мій батько пострадав із-за етого. Він якраз від воєнкомата, як ото вєтєран, путьовку отримав, [в] Конча-Заспу. Оце ж в той час, май місяць, травень. Нічого ж їм не сказали, а воно було тепло дуже. І він каже: «Ми вийшли в сад. І я так, — каже, — розбувся. І оце по травкє [ходив]». А це ж вже случілась ця катастрофа. Облако якраз пішло на Київ туди. Ніхто нічого не сказав. А потім батя приїхав і начали ноги. І ноги почорніли в нього. Предлагали ампутацію, но не схотів. Од гангрєни він і помер.
Ой, це було вобщє, я не знаю. Це ж тоже мене, як завжди, в профсоюзі ці видвинули. Ідеш, а нам кажуть: «От прийшло там то-то, то-то, по бюро вам попало то». В бюро приходиш: «Як будем ділить?». Голосуванням. В смислі, жеребйовка. — Чекайте, а що могло попасти туди? — Холодільніки якісь, елєктрапрібори, одяг був, пальто, куртки. Всяке. Все підряд. І оце, що нам достанеться, і оце ж жеребйовка. А у нас якось так вибрали, що хто жрєбій витягне, тот і получіш. А воно раз один у нас був Валера Помазан витягнув, інший раз он опять витягує. Ну, повезло чоловіку. А начали ж уже вазмущєнія. Ой, як спам’ятаєш, оце еті скандали. Я собі нічого не брала. Мені досталось раз пальто, бо ні на кого не пройшло, маленький розмір. Чорне. Таке пальто, як шинель. То такі були часи.
Ой, все наше оточення, мої друзі з тими, що… подруги, всі оце ж за той референдум. Пабіжали ж голосувать. Мабуть, так вони й казали: «одна Оля не з нами». У мене до останнього даже флажок стояв на вікні український на роботі. Я казала: «Що ви робите?». От в мене було передчуття вже тоді що це ж так не скінчиться, буде війна. Нє, Росія прийде, буде все добре. Вітіни там тоже. У мужа на роботі тоже. Більшість підтримувала це все, вакханалію. На барикади пішли. Так що ми були вдвох. Получається, що нікого з друзів, тих, що близьких, ті, що були в ті часи. Всі вони підтримали оцей референдум і Росію. А ми були одні. І ми сиділи біля тєлєвізора і оце все тільки наблюдали. Потім уже, коли вигнали, тоді ми вирішили… Я чоловіку кажу: «Нада щось робить. Нада шукать однодумців». І ми, коли був цей штаб, ці вибори вже в мєсну власть, ми пішли до Ржавського. І так чоловік записався.
Да, ходила на роботу, адміністратор наш пішов в ополченці. І лазив тут з автоматом по зданію. Я кажу: «Ігор, що ти робиш?». У нас була спільна така… хобі, снукер. Ми дивилися це по «Євроспорту». Такий снукер, це більярд англійський. І ми всігда обговорювали. Тут якраз був чемпіонат міра ж по снукеру. Я ж говорю: «Ігор... щас, — говорю, — чемпіонат по снукеру йде. Бросай, — кажу, — все. Як раніше, обсудим». — «Нє». І він ото з ополченцями своїми сиділи біля боксів тіх. А я в окно спостерігала.
Ольга Рубановська — фахова інженерка, волонтерка. Народилась 29 грудня 1961 року в Краматорську в родині машиніста-кранівника й продавчині. У дитинстві мріяла стати піаністкою, але обрала фах інженера-механіка. З 1979 до 1984 року навчалась у Краматорському індустріальному інституті, куди після школи пішли майже всі її друзі. Після інституту за розподіленням працювала у філії Науково-дослідного інституту металургійного машинобудування в Слов’янську. 1990 року влаштувалась на Старокраматорський машинобудівний завод, де працювала за фахом. У 1990-х, коли на заводі не було роботи, короткий час працювала у військкоматі, паралельно виховуючи дітей. Згодом разом із чоловіком відкрили власний бізнес і надавали побутові послуги. Пані Ольга пережила окупацію Краматорська бойовиками «ДНР» у 2014 році. Після звільнення міста почала боротися з раком. 2018 року вийшла на пенсію, почала плести маскувальні сітки у волонтерському центрі «Разом до перемоги». Зараз лишається у Краматорську й далі волонтерить.
