Олександр Науменко Oleksandr Naumenko

* 1989

  • «Напевно, переломним в житті став рух “Екорейдери”. Напевно, це переломним стало, коли почалися трошечки вже потихеньку опускатися руки [чере]з рік цієї екологічної діяльності. В 2020 році мені написав Артем Жук — місцевий активіст, він не був екоактивістом, він просто був активістом чернівецьким. Він написав, що, мовляв: “Тут на Достоєвського є сквер, ти не хочеш піти прибрати?”. А ми з ним знайомі не були на той час. Я кажу: “Без питань, коли?”. Каже: “В суботу”. — “Давай”. Так-от двоє людей просто написали один одному. В нього до цих пір є дуже потужна фейсбук-сторінка, в мене потужна інстаграм-сторінка. Він зробив оголошення на Facebook, я зробив оголошення в Instagram, і ми були в шоці, коли піти прибрати на прохання піти прибрати прийшло, відгукнулося близько 15 людей. Це трошечки нас шокувало, тому що ми думали, що ми тільки вдвох будемо. І 15 людей прибрали невеличку територію. Ми уявлення не мали, що така невеличка здибанка може перерости в рух цілий. Ми робили дуже мало контенту тоді. Вирішили, що не прибрали до кінця, і вирішили з людьми ще раз: давайте наступної суботи ще раз приберемо, бо ми ж не до кінця все зробили. Після цього ми пішли, після другої суботи ми пішли посидіти в місцеве кафе і думаєм: “Чому так не збиратись щосуботи”. Зробили телеграм-чат для координації, люди просто зашерювали, і ми прийняли рішення збиратись щосуботи. Потім ми подумали: нам потрібний якийсь неймінг. Просто так спонтанно вийшло, чому б це не назвати екорейдерством, хоча “екорейдери” — це абсолютно негативне слово в Україні: воно має свій політичний підтекст, але нас це взагалі не зупиняло. Ми прийняли рішення таке, що в нас буде такий рух: завели сторінки в соцмережах, завели потім картку для донатів, і про нас заговорили прям на всю Україну, що є такий рух в Чернівцях, який щосуботи без політики, існуючи тільки за рахунок ентузіазму і просто маленьких донатів на розхідні матеріали, уже майже півтора року щосуботи прибирає засмічені ділянки. Напевно, це найбільше вмотивовувало, коли ти бачив нових людей, які долучились саме через тебе, тому що “я бачив твою історію”, “я давно хотів з тобою познайомитися”, “у вас тут так класно”. І люди нові приходили — це, напевно, найбільше мотивувало».

  • «23 лютого я не пам’ятаю, що саме ми святкували, але ми з дружиною випили вина трошечки увечері, ми розуміли, що на даний момент в Україні дуже напівкритичний стан, що в нас дуже накручена обстановка в Україні, але ми намагались якось розслабитись. І 24 лютого мені телефонує десь близько восьмої години ранку мій співробітник, коли я ще не зайшов в соцмережі взагалі, мені подзвонили співробітники і запитали, чи ми зараз виходимо на роботу. Я кажу: “Що сталося, чому?”. Кажуть: “Ти що, не бачиш, що відбувається?”. Я тоді вже зайшов і тоді вже подивився. Справа в тому, що тоді так співпало, що моя дружина Світлана знаходилась в гіпсі. Вона за пару тижнів до війни зламала палець на нозі, і ми знаходились тоді втрьох в квартирі: я, дружина і дитина. Я прийняв рішення, бачачи ці страшенні черги, ці пробки, цю суєту, прийняв рішення просто пересидіти вдома — все. При цьому всьому жодної думки не виникало, щоб виїхати за кордон, чи втікти кудись, чи щось таке — ми просто прийняли рішення пересидіти дома, тому що страшенно, що творилося в Чернівцях на вулицях, і 24 лютого все, що я робив, — це спостерігав за ситуацією в соцмережах. 25 лютого вранці я евакуював своїх дружину, сина до своїх батьків, мені так було спокійніше. Щоб розуміти, потому шо моя дружина була маломобільна і мені потрібно було розуміти, що раптом що — в мене будуть якісь робочі руки, які допоможуть, раптом шо, винести, евакуювати, спуститися в підвал тощо. І після того як евакуював дружину, я з першої хвилини включився. Я не знав, де себе примкнути, тому першим ділом пішов в центр крові, оскільки я є активним донором. Я прийшов — побачив величезну чергу і подумав, що треба йти додому, але щось мене змусило залишитись, і я там зустрів людей, які утворили кістяк “Волонтерського штабу захисту України”.

  • «Я особисто, є в мене заплямована пляма в моїй біографії через мої проросійські погляди. Батьки були пасивними, а я був активним якраз, саме ідейним підтримувачем “біло-синього” табору [проросійської “Партії регіонів” та Віктора Януковича], тому що мені здавалося, що ми маємо рухатись саме на Схід, що ми маємо саме з Росією будувати наше майбутнє, тому що в нас, можна сказати, на той момент була одна мова, в нас була одна культура; мені здавалося, в нас було одне минуле і має бути одне майбутнє. І я був настільки ідейним прихильником, що в 2005 році прийняв рішення вступити в “Союз молоді регіонів України” — це молодіжне крило “Партії регіонів”. І якщо, наприклад, мої однолітки туди ходили для того, щоб заробити гроші, тому що нам за кожний мітинг платили, за стояння в палатках нам платили гроші, я був саме ідейним представником руху, тому що мені здавалось, що я долучаюсь до того, що Україна рухається в правильному напрямку, тому що тоді в Януковича були побільші рейтинги, ніж в “помаранчевого” табору [блок Віктора Ющенка], через їхні розбрати. І мені здавалося, що я долучаюсь саме до того, що Україна рухається в правильному напрямку. І я до дві тисячі… не знаю, не пам’ятаю, коли “Союз молоді регіонів України” припинив існування, але я був її членом аж до закінчення її, просто я активну участь приймав саме до 2006 року, наскільки я пригадую. Останньою моєю активністю було — це коли в парламенті була сформована Антикризова коаліція, коли “Партія регіонів” утворила більшість, грубо кажучи, купивши комуністичну партію і соціалістичну партію, і тоді я роздавав листівки по вулиці. Наскільки я пригадую, це була моя активність, що стосувалась “Союзу молоді регіонів України”».

  • Celé nahrávky
  • 1

    Чернівці, 06.10.2022

    (audio)
    délka: 01:38:13
    nahrávka pořízena v rámci projektu Voices of Ukraine
Celé nahrávky jsou k dispozici pouze pro přihlášené uživatele.

Волонтерство — це стиль життя

Олександр Науменко під час інтерв’ю
Олександр Науменко під час інтерв’ю
zdroj: Post Bellum Ukraine

Олександр Науменко народився 28 жовтня 1989 року в смт Де-Кастрі Ульчського району Хабаровського краю Російської РФСР у сім’ї прикордонника. У 1993 році сім’я повернулася в Чернівці, де 1995 року Олександр пішов у 1-й клас. Був активним членом «Союзу молоді регіонів України» у 2005–2006 рр. У 2006–2010 роках навчався в Буковинському університеті на факультеті «Комп’ютерні системи та технології». З 2010 по 2022 рік працював у салоні мобільного зв’язку. У 2014-му одружився з маріуполянкою Світланою Кузіною. З 2018 року є активним донором крові. З 2019-го займається волонтерською діяльністю. У 2020 році став одним із засновників екологічного руху «Екорейдери». З 2022 року працює в ГО «Чернівецьке об’єднання “Захист”» координатором гуманітарного напряму. Активний волонтер благодійного фонду «Волонтерський штаб захисту України» з 26 лютого 2022 року.